діюча речовина: паклітаксел;

1 мл містить 6 мг паклітакселу;

допоміжні речовини: кислота лимонна безводна; олія рицинова поліетоксильована, гідрогенізована; етанол безводний.

 

Концентрат для розчину для інфузій.

 

Антинеопластичні засоби. Алкалоїди рослинного походження та інші препарати природного походження. Таксани. Паклітаксел. Код АТС L01C D01.

 

Рак яєчників (хіміотерапія першої лінії у разі поширеної форми хвороби або залишкових пухлин (розміром більше 1 см) після лапаротомії, у комбінації з цисплатином; хіміотерапія другої лінії метастазуючого раку яєчників у разі неефективності стандартної терапії препаратами платини).

Рак молочної залози (ад'ювантна хіміотерапія хворих на рак молочної залози з ураженням лімфатичних вузлів, після лікування антрациклінами і циклофосфамідом; первинна хіміотерапія місцевопоширеного або метастазуючого раку молочної залози, у комбінації з антрациклінами або у поєднанні з трастузумабом у разі виявленої імуногістохімічним методом надекспресії онкопротеїну HER-2 (3+) або ж за наявності протипоказань до терапії антрациклінами; монотерапія метастатичного раку молочної залози у хворих, які не є  кандидатами на стандартну терапію антрациклінами, або ж у разі неефективності попередньої терапії антрациклінами).

Поширений недрібноклітинний рак легенів (НДКРЛ) (комбінована хіміотерапія з цисплатином у разі неможливості застосування хірургічного лікування та/або променевої терапії).

Саркома Капоші у хворих на СНІД (терапія другої лінії поширеної саркоми Капоші у разі неефективності попередньої терапії ліпосомальними антрациклінами).

 

Підвищена чутливість до паклітакселу або до інших компонентів препарату, особливо до олії рицинової поліетоксильованої.

Нейтропенія до початку лікування (кількість нейтрофілів < 1,5 ×10⁹/л, у разі саркоми Капоші у хворих на СНІД кількість нейтрофілів < 1,0 ×10⁹/л).

Серйозні, неконтрольовані інфекції при саркомі Капоші.

 

Всі пацієнти повинні отримувати премедикацію кортикостероїдами, антигістамінними препаратами і антагоністами H₂-рецепторів, наприклад за такою схемою:

 

 

 

Розчин паклітакселу необхідно вводити внутрішньовенно краплинно за допомогою інфузійних систем із вбудованими мембранними фільтрами з розміром пор ≤ 0,22 мкм.

Хіміотерапія першої лінії раку яєчників. Рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином. Паклітаксел вводять у дозі 135 мг/м² поверхні тіла протягом 24-годинних внутрішньовенних інфузій, після чого вводять цисплатин у дозі 75 мг/м² поверхні тіла. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Хіміотерапія другої лінії раку яєчників. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Ад'ювантна хіміотерапія раку молочної залози. Паклітаксел призначають після хіміотерапії антрациклінами і циклофосфамідом. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій, усього 4 курси з 3-тижневими інтервалами між ними.

Хіміотерапія першої лінії раку молочної залози. При комбінованому застосуванні з доксорубіцином (у дозі 50 мг/м² поверхні тіла) паклітаксел необхідно вводити через 24 години після доксорубіцину. Рекомендована доза паклітакселу – 175 мг/м² поверхні тіла при введенні шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

При комбінованому застосуванні з трастузумабом паклітаксел рекомендується  вводити у дозі 175 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій з тритижневими інтервалами між курсами. Паклітаксел можна вводити наступного дня після введення першої дози трастузумабу або негайно після введення наступних доз, якщо попередні дози трастузумабу добре переносилися.

Хіміотерапія другої лінії раку молочної залози. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 175 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Хіміотерапія поширеного недрібноклітинного раку легені (НДКРЛ). Рекомендується комбінована схема лікування паклітакселом і цисплатином. Паклітаксел вводять у дозі 175 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій, після чого вводять цисплатин у дозі 80 мг/м² поверхні тіла. Інтервали між курсами лікування – 3 тижні.

Хіміотерапія саркоми Капоші у хворих на СНІД. Паклітаксел рекомендується вводити у дозі 100 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій. Інтервали між курсами лікування – 2 тижні.

Лікування пацієнтів з порушеннями функції печінки. Дотепер недостатньо даних для вироблення рекомендацій щодо корекції доз хворим з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід призначати паклітаксел.

Наступні дози паклітакселу визначають індивідуально залежно від переносимості терапії. Наступну дозу паклітакселу можна вводити лише після збільшення кількості нейтрофілів до рівня ≥ 1,5×10⁹/л (≥ 1,0×10⁹/л у разі саркоми Капоші), а тромбоцитів – до рівня ≥ 100×10⁹/л (≥ 75×10⁹/л у разі саркоми Капоші). Хворим, у яких була відмічена тяжка нейтропенія (кількість нейтрофілів < 0,5×10⁹/л протягом 7 діб і більше) або тяжка периферична нейропатія, наступні дози зменшують на 20 % (на 25 % – у разі саркоми Капоші).

Концентрат для розчину для інфузій потрібно розводити в асептичних умовах 0,9 % розчином натрію хлориду,  5 % розчином глюкози, 5 % розчином глюкози в 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % розчином глюкози в розчині Рінгера до кінцевої концентрації      0,3-1,2 мг/мл.

При багаторазовому відборі препарату з флакона концентрат для розчину для інфузій залишається мікробіологічно, фізично і хімічно стабільним протягом до 28 діб при температурі 25 °C.

Розчини для інфузій, приготовані шляхом розведення препарату Стритоксол 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози, є фізично і хімічно стабільними протягом         51 години у разі зберігання при температурі 25 °C і 14 діб – у разі зберігання при температурі    5 °C. З мікробіологічної точки зору розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після приготування. Якщо розчин не використовують негайно, за тривалістю й умовами його зберігання повинен стежити користувач. Зазвичай час зберігання не повинен перевищувати 24 годин при температурі 2-8 °C, якщо тільки розчин не готувався в контрольованих і атестованих асептичних умовах.

Приготовлений розчин для інфузій може бути каламутним, що обумовлено складом основи препарату. Фільтрування не усуває цю каламутність. Розчин для інфузій необхідно вводити через вбудований в інфузійну систему мембранний фільтр із порами розміром ≤ 0,22 мкм.

Приготовані розчини для інфузій не потребують захисту від світла.

Надходили поодинокі повідомлення про випадіння осаду в розчині для інфузій у процесі введення (зазвичай наприкінці 24-годинного періоду введення). Хоча точні причини утворення осаду не були з'ясовані, ймовірно, це явище обумовлене перенасиченням розчину для інфузій. Для зниження ризику утворення осаду розчин для інфузій необхідно вводити відразу ж після розведення й уникати надмірних струсів, вібрацій і збовтування. Інфузійну систему потрібно ретельно промити перед використанням. У процесі введення необхідно регулярно контролювати зовнішній вигляд розчину і при виявленні осаду припиняти інфузію.

Щоб мінімізувати потрапляння в організм пацієнта ди-(2-етилгексил)фталату (ДЕГФ), який може вилуговуватися з інфузійних мішків, систем або іншого медичного обладнання з пластифікованого полівінілхлориду (ПВХ), розчини для інфузій необхідно зберігати в контейнерах із матеріалів, що не містять ПВХ (пляшках зі скла або поліпропілену, мішках із поліпропілену або поліолефіну), і вводити через інфузійні системи, футеровані поліетиленом. При підключенні фільтрів короткими трубками з ПВХ значного вилуговування ДЕГФ не відбувається.

 

 

 

 

Дуже часті (≥ 10 %). Інфекції (переважно сечового тракту і верхніх відділів дихальних шляхів), у поодиноких випадках з летальним наслідком.

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Септичний шок.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Пневмонія, перитоніт, сепсис.

Дуже часті (≥ 10 %). Мієлосупресія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, кровотечі.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Фебрильна нейтропенія.

Рідкісні (< 0,01 %). Гострий мієлоїдний лейкоз, мієлодиспластичний синдром.

Дуже часті (≥ 10 %). Слабкі реакції гіперчутливості (переважно припливи і висипання).

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Серйозні реакції гіперчутливості, що вимагають вживання терапевтичних заходів (зокрема артеріальна гіпотензія, ангіоневротичний набряк, респіраторний дистрес, генералізована кропив'янка, озноб, біль у спині, біль у грудях, тахікардія, абдомінальний біль, біль у кінцівках, профузне потовиділення, артеріальна гіпертензія). 

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Анафілактичні реакції.

Рідкісні (< 0,01 %). Анафілактичний шок.

Рідкісні (< 0,01 %). Анорексія.

Рідкісні (< 0,01 %). Стан сплутаності свідомості.

Дуже часті (≥ 10 %). Нейротоксичні ефекти (переважно периферична нейропатія).

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Моторна нейропатія (що виявляється в помірно вираженій слабкості дистальних м'язів).

Рідкісні (< 0,01 %). Вегетативна нейропатія (що призводить до паралітичної непрохідності кишечнику й ортостатичної гіпотензії), великі епілептичні напади ("grand mal"), конвульсії, енцефалопатія, запаморочення, головний біль, атаксія. 

Рідкісні (< 0,01 %). Ураження зорового нерва та/або порушення зору (миготлива скотома), особливо у пацієнтів, які одержували дози, вищі рекомендованих.

Рідкісні (< 0,01 %). Ототоксичні ураження, втрата слуху, шум у вухах, вертиго.

Дуже часті (≥ 10 %). Артеріальна гіпотензія.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Брадикардія.

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Кардіоміопатія, безсимптомна шлуночкова тахікардія, тахікардія в поєднанні з бігемінією, атріовентрикулярна блокада і непритомність, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, тромбоз, тромбофлебіт.

Рідкісні (< 0,01 %). Фібриляція передсердь, надшлуночкова тахікардія, шок.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Задишка, плевральний випіт, інтерстиціальний пневмоніт, фіброз легенів, емболія легеневої артерії, дихальна недостатність.

Рідкісні (< 0,01 %). Кашель.

Дуже часті (≥ 10 %). Нудота, блювання, діарея, запалення слизових оболонок.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Обструкція кишечнику, перфорація кишечнику, ішемічний коліт, панкреатит.

Рідкісні (< 0,01 %). Мезентеріальний тромбоз, псевдомембранозний коліт, езофагіт, запор, асцити, нейтропенічний коліт.

Рідкісні (< 0,01 %). Некроз печінки, печінкова енцефалопатія (відзначені випадки з летальним наслідком).

Дуже часті (≥ 10 %). Алопеція.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Транзиторні незначні зміни нігтів і шкіри.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Свербіж, висипання, еритема.

Рідкісні (< 0,01 %). Синдром Стівенса-Джонсона, епідермальний некроліз, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, кропив'янка, оніхолізис (пацієнти, які одержують паклітаксел, повинні носити відповідний одяг для захисту від дії сонячних променів).

Дуже часті (≥ 10 %). Артралгія, міалгія.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Реакції в місцях ін'єкцій (локалізований набряк, біль, еритема, індурація, випадкова екстравазація може спричинити целюліт, фіброз шкіри і некроз шкіри).

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Астенія, підвищення температури тіла, дегідратація, набряк, нездужання.

Часті (≥ 1 % - < 10 %). Значне підвищення рівнів АСТ і лужної фосфатази.

Нечасті (≥ 0,1 % - < 1 %). Значне підвищення рівня білірубіну.

Поодинокі (≥ 0,01 % - < 0,1 %). Підвищення рівня креатиніну крові.

При комбінованій терапії паклітакселом і цисплатином частота і тяжкість нейротоксичних ефектів, переважно периферичної нейропатії, вищі при введенні паклітакселу в дозі 175 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій (нейротоксичні ефекти відзначалися у 85 % пацієнтів, у 15 % – тяжкі), ніж при введенні паклітакселу в дозі 135 мг/м² поверхні тіла шляхом 24-годинних внутрішньовенних інфузій (нейротоксичні ефекти відзначалися у 25 % пацієнтів, у 3 % – тяжкі).

У хворих на рак яєчників, які одержують хіміотерапію першої лінії паклітакселом шляхом  3-годинних внутрішньовенних інфузій у поєднанні з цисплатином, частота і тяжкість нейротоксичних ефектів, артралгії/міалгії і реакцій гіперчутливості вищі, ніж при лікуванні циклофосфамідом у поєднанні з цисплатином. Частота і тяжкість мієлосупресії нижчі у пацієнтів, які одержують паклітаксел шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій у поєднанні з цисплатином, порівняно з пацієнтами, які одержують циклофосфамід у поєднанні з цисплатином.

При хіміотерапії першої лінії метастатичного раку молочної залози частота і тяжкість нейтропенії, анемії, периферичної нейропатії, артралгії/міалгії, астенії, пропасниці та діареї вищі при введенні паклітакселу в дозі 220 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій через 24 години після введення доксорубіцину в дозі 50 мг/м² поверхні тіла порівняно зі стандартною терапією 5-фторурацилом (500 мг/м²), доксорубіцином (50 мг/м²) і циклофосфамідом (500 мг/м²) (схема FAC). Частота і тяжкість нудоти і блювання при терапії паклітакселом (220 мг/м²) і доксорубіцином (50 мг/м²) нижчі, ніж при лікуванні за схемою FAC. Частково це можна пояснити застосуванням кортикостероїдів.

При хіміотерапії першої лінії паклітакселом шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій у поєднанні з трастузумабом частота зазначених нижче небажаних ефектів (незалежно від їхнього причинного зв'язку з терапією паклітакселом або трастузумабом) у хворих на метастатичний рак молочної залози вища, ніж при монотерапії паклітакселом: серцева недостатність (8 % порівняно з 1 %), інфекції (46 % порівняно з 27 %), озноб (42 % порівняно з 4 %), пропасниця (47 % порівняно з 23 %), кашель (42 % порівняно з 22 %), висипання (39 % порівняно з 18 %), артралгія (37 % порівняно з 21 %), тахікардія (12 % порівняно з 4 %), діарея (45 % порівняно з 30 %), артеріальна гіпертензія (11 % порівняно з  3 %), носові кровотечі (18 % порівняно з 4 %), вугри (11 % порівняно з 3 %), простий герпес (12 % порівняно з 3 %), випадкові травми (13 % порівняно з 3 %), безсоння (25 % порівняно з 13 %), риніт (22 % порівняно з 5 %), синусит (21 % порівняно з 7 %), реакції в місцях ін'єкцій (7 % порівняно з 1 %). Розбіжності в частоті деяких небажаних ефектів можна пояснити більшою кількістю і тривалістю курсів лікування паклітакселом і трастузумабом порівняно з монотерапією паклітакселом. Частота серйозних побічних ефектів при комбінованій хіміотерапії паклітакселом і трастузумабом та монотерапії паклітакселом порівнянні.

Порушення скорочувальної здатності серця (зниження фракції викиду лівого шлуночка більше ніж на 20 %) спостерігаються у 15 % хворих на метастатичний рак молочної залози, які одержують доксорубіцин у поєднанні з паклітакселом, і у 10 % хворих, які одержують стандартну терапію 5-фторурацилом, доксорубіцином і циклофосфамідом (схема FAC). Частота розвитку застійної серцевої недостатності становить < 1 % як при лікуванні паклітакселом у поєднанні з доксорубіцином, так і при стандартній терапії за схемою FAC. У разі комбінованої хіміотерапії трастузумабом і паклітакселом частота і тяжкість порушень функції серця у хворих, які раніше одержували антрацикліни, вищі, ніж при монотерапії паклітакселом (серцева недостатність I-II функціонального класу за класифікацією NYHA у 10 % пацієнтів порівняно з 0 %, серцева недостатність III-IV функціонального класу в 2 % пацієнтів порівняно з 1 %). У поодиноких випадках ці порушення асоціюються з летальним наслідком. У всіх випадках, окрім згаданих поодиноких винятків з летальним наслідком, спостерігається позитивний ефект адекватної терапії.

За винятком побічних ефектів з боку системи кровотворення і печінки, частота і тяжкість небажаних ефектів у пацієнтів із саркомою Капоші і хворих з іншими солідними пухлинами, які одержували монотерапію паклітакселом, порівнянні.

Пригнічення функції кісткового мозку є головним дозолімітуючим токсичним ефектом. Найбільш істотним проявом гематологічної токсичності є нейтропенія. Під час першого курсу терапії тяжка нейтропенія  (< 0,5×10⁹/л)  спостерігається у 20 % пацієнтів. За весь період лікування тяжка нейтропенія відзначалася у 39 % пацієнтів. Тривалість нейтропенії становить більше 7 діб у 41 % хворих і 30-35 діб – у 8 % хворих. У всіх пацієнтів, які перебувають під наглядом, гематологічні показники нормалізуються протягом 35 діб. Частота нейтропенії 4-го ступеня тяжкості тривалістю більше 7 діб становить 22 %.

Нейтропенічна гарячка, пов'язана з лікуванням паклітакселом, відзначається у 14 % пацієнтів під час 1,3 % курсів терапії. У процесі лікування паклітакселом відзначали три септичні епізоди (2,8 %), які призвели до летального наслідку.

Тромбоцитопенія спостерігається у 50 % пацієнтів, а тяжка тромбоцитопенія (< 50×10⁹/л) – у 9 %. Лише у 14 % хворих кількість тромбоцитів зменшується до рівня нижче 75×10⁹/л щонайменше 1 раз у процесі лікування. Епізоди кровотеч, пов'язаних з терапією паклітакселом, відзначаються менше ніж у 3 % пацієнтів, але вони були локалізовані.

Анемія (Hb < 11 г/дл) відзначається у 61 % пацієнтів, а тяжка анемія (Hb < 8 г/дл) – у 10 %. Трансфузій еритроцитарної маси потребував 21 % пацієнтів.

Підвищення рівня білірубіну, лужної фосфатази і АСТ відзначається відповідно у 28 %,      43 % і 44 % пацієнтів з нормальними вихідними показниками функції печінки (більше половини з цих пацієнтів одержують інгібітори протеази). Значне підвищення зазначених показників спостерігається в 1 % випадків.

 

Симптоми: посилення проявів побічних ефектів, можливі більш тяжкі побічні ефекти, в першу чергу, пригнічення функції кісткового мозку, периферичні нейротоксичні ефекти і запалення слизових оболонок. У разі підозри на передозування слід негайно припинити лікування препаратом. Пацієнту необхідно забезпечити постійний лікарський контроль, включаючи контроль формули крові.

Лікування: симптоматична, детоксикаційна терапія.

Специфічного антидоту немає.

 

Дослідження на тваринах показали, що паклітаксел є ембріотоксичним і фетотоксичним для тварин, а також несприятливо впливає на їх фертильність.

Інформація про лікування паклітакселом вагітних жінок немає. Як і інші цитотоксичні препарати, паклітаксел може шкідливо впливати на плід, тому його не слід призначати в період вагітності. Пацієнткам необхідно вживати заходів для запобігання вагітності в період лікування паклітакселом і негайно інформувати лікаря про можливу вагітність. 

Екскреція паклітакселу у грудне молоко не вивчалася. В період лікування паклітакселом слід припинити годування груддю.

 

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

 

При роботі з препаратом Стритоксол, як і з іншими антинеопластичними препаратами, необхідна обережність. Розводити препарат слід в асептичних умовах у спеціально відведеному приміщенні. Цим повинен займатися підготовлений персонал. Необхідно вживати усіх заходів для запобігання попаданню розчинів паклітакселу на шкіру і слизові оболонки, зокрема користуватися захисним одягом (халатами, шапочками, масками, окулярами й одноразовими рукавичками). У разі потрапляння препарату на шкіру (при цьому можливі такі місцеві реакції, як поколювання, печіння і почервоніння шкіри) уражену ділянку промивають водою з милом. При потраплянні препарату на слизові оболонки їх ретельно промивають великою кількістю води. Повідомлялося про задишку, біль у грудях, печіння в горлі і нудоту при вдиханні розпилених розчинів паклітакселу.

При охолодженні нерозпечатаних флаконів у препараті може утворюватися осад, який розчиняється при обережному збовтуванні або навіть без перемішування при нагріванні до кімнатної температури. Це явище не впливає на якість препарату. Якщо ж розчин залишається каламутним або в ньому є нерозчинений осад, препарат використовувати не можна і такий флакон потрібно знищити згідно зі встановленою процедурою утилізації небезпечних відходів.

Невикористані розчини і всі інструменти та матеріали, що контактували з паклітакселом, потрібно знищувати відповідно до стандартної лікарняної процедури утилізації відходів цитотоксичних речовин з урахуванням діючих нормативних актів щодо знищення небезпечних відходів.

 

Лікування паклітакселом необхідно здійснювати під наглядом кваліфікованого лікаря-онколога. Оскільки можливі серйозні реакції гіперчутливості, в наявності має бути відповідне реанімаційне обладнання.

При комбінованому застосуванні разом з цисплатином паклітаксел необхідно вводити до цисплатину.

При введенні паклітакселу після адекватної премедикації тяжкі реакції гіперчутливості (що виявляються у вигляді задишки та артеріальної гіпотензії, які потребують вживання терапевтичних заходів, ангіоневротичного набряку і генералізованої кропив'янки) спостерігаються менш ніж у 1 % пацієнтів. Імовірно, ці реакції є гістамінопосередкованими. У разі тяжких реакцій гіперчутливості вливання паклітакселу необхідно негайно припинити і почати симптоматичне лікування. Повторно таким пацієнтам паклітаксел призначати не слід.

Пригнічення функції кісткового мозку (переважно нейтропенія) є головним дозолімітуючим токсичним ефектом. Під час лікування паклітакселом необхідно часто контролювати кількість формених елементів крові. Повторне введення препарату допускається лише після збільшення кількості нейтрофілів до рівня ≥ 1,5×10⁹/л (≥ 1,0×10⁹/л – у разі саркоми Капоші), а тромбоцитів – до рівня ≥ 100×10⁹/л (≥ 75×10⁹/л – у разі саркоми Капоші). Під час клінічних досліджень більшість хворих із саркомою Капоші одержували гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (ГКСФ).

Тяжкі порушення провідності серця при монотерапії паклітакселом спостерігаються рідко. У разі розвитку в процесі терапії паклітакселом значних порушень серцевої провідності призначають відповідне лікування, а при наступних введеннях паклітакселу проводять безперервний моніторинг функції серця. Під час введення паклітакселу відзначалися артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія і брадикардія; зазвичай вони є безсимптомними і не потребують вживання терапевтичних заходів. Рекомендується частий контроль життєво важливих показників, особливо в першу годину введення паклітакселу. Тяжкі серцево-судинні порушення частіше спостерігаються у пацієнтів з недрібноклітинним раком легені, ніж у хворих на рак молочної залози або яєчників. Під час клінічних досліджень був відзначений один випадок розвитку серцевої недостатності після терапії паклітакселом у пацієнта із саркомою Капоші, хворого на СНІД.

Коли паклітаксел застосовують у поєднанні з доксорубіцином або трастузумабом для первинної хіміотерапії метастатичного раку молочної залози, необхідно приділяти увагу контролю функції серця. Хворі, які є кандидатами на таку комбіновану терапію, перед початком лікування повинні проходити ретельне кардіологічне обстеження, що включає ЕКГ і ЕхоКГ дослідження, а також MUGA-сканування. У процесі лікування необхідно регулярно контролювати функцію серця (наприклад, кожні 3 місяці). Такий моніторинг дає змогу вчасно виявляти розвиток порушень функції серця. При прийнятті рішення про частоту контролю функції шлуночків необхідно враховувати кумулятивну дозу антрациклінів (у мг/м² поверхні тіла). Якщо результати дослідження свідчать про порушення функції серця, навіть безсимптомні, необхідно ретельно зважувати потенційну користь від продовження лікування і можливий ризик ушкодження серця, інколи необоротного. У разі продовження комбінованої хіміотерапії необхідно частіше контролювати функцію серця (кожні 1-2 курси).

Хоча периферична нейропатія є частим побічним ефектом при лікуванні паклітакселом, тяжка нейропатія розвивається рідко. У серйозних випадках рекомендується знижувати всі наступні дози паклітакселу на 20 % (на 25 % – у разі саркоми Капоші). Периферична нейропатія може розвинутися вже після першого курсу терапії і ставати тяжчою при продовженні лікування паклітакселом. Сенсорні порушення зазвичай слабшають або зникають протягом декількох місяців після припинення терапії паклітакселом. Наявна нейропатія внаслідок попередньої хіміотерапії не є протипоказанням для лікування паклітакселом.

Ризик токсичних ефектів (зокрема мієлосупресії III-IV ступеня тяжкості) вищий у пацієнтів з порушеннями функції печінки. При введенні паклітакселу шляхом 3-годинних інфузій не спостерігається посилення токсичних ефектів у пацієнтів з легкими порушеннями функції печінки. Однак при більш тривалому введенні паклітакселу у хворих з помірними порушеннями функції печінки може спостерігатися більш виражена мієлосупресія. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід призначати паклітаксел. Пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом з метою виявлення ознак розвитку глибокої мієлосупресії. На сьогодні недостатньо даних для розробки рекомендацій щодо корекції доз для хворих з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості. Інформації про лікування паклітакселом хворих з тяжким холестазом немає.

Оскільки Стритоксол містить етанол (396 мг/мл), необхідно враховувати його можливий вплив на центральну нервову систему, а також інші ефекти.

Необхідно вживати усіх заходів для запобігання внутрішньоартеріальному введенню паклітакселу, оскільки можливі тяжкі тканинні реакції після внутрішньоартеріального введення препарату.

Були відзначені поодинокі випадки розвитку псевдомембранозного коліту, зокрема у хворих, які не одержували супутньої терапії антибіотиками. Це необхідно враховувати при диференціальній діагностиці у разі розвитку тяжкої або персистуючої діареї в процесі або незабаром після лікування паклітакселом.

При хіміотерапії паклітакселом у поєднанні з променевою терапією на ділянку легенів, незалежно від їхньої послідовності, були відзначені випадки розвитку інтерстиціального пневмоніту.

У хворих із саркомою Капоші тяжкі запалення слизових оболонок спостерігаються рідко. У разі тяжких реакцій дози паклітакселу знижують на 25 %.

При застосуванні паклітакселу в поєднанні з іншими антинеопластичними препаратами (цисплатином, доксорубіцином, трастузумабом) необхідно враховувати рекомендації щодо застосування цих лікарських засобів.

 

У період лікування паклітакселом необхідно утримуватись від потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Необхідно враховувати, що Стритаксол містить алкоголь, а деякі побічні ефекти можуть негативно впливати на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами.

 

Премедикація циметидином не впливає на кліренс паклітакселу.

При комбінованій хіміотерапії першої лінії раку яєчників паклітаксел необхідно вводити до цисплатину. У цьому разі профіль безпеки паклітакселу не відрізняється від такого при монотерапії. Якщо ж паклітаксел вводиться після цисплатину, спостерігається більш тяжка мієлосупресія, а кліренс паклітакселу знижується приблизно на 20 %. Ризик розвитку ниркової недостатності у хворих на рак яєчників, які одержують комбіновану терапію паклітакселом і цисплатином, вищий, ніж при монотерапії цисплатином.

Оскільки елімінація доксорубіцину і його активних метаболітів може знижуватися при скороченні періоду часу між уведеннями паклітакселу і доксорубіцину, при первинній хіміотерапії метастазуючого раку молочної залози паклітаксел необхідно вводити через 24 години після доксорубіцину.

Метаболізм паклітакселу частково каталізується ізоферментами CYP2C8 і CYP3A4 системи цитохрому Р450. Дослідження продемонстрували, що головним метаболічним шляхом у людини є CYP2C8-опосередкована трансформація паклітакселу в 6α-гідроксипаклітаксел. Супутній прийом кетоконазолу, потужного інгібітору CYP3A4, не уповільнює елімінації паклітакселу з організму людини, тому обидва препарати можна застосовувати одночасно без корекції доз. Інформація про потенційно можливу взаємодію паклітакселу з  індукторами та інгібіторами CYP3A4 обмежена, тому необхідна обережність при одночасному призначенні інгібіторів (наприклад еритроміцину, флуоксетину, гемфіброзилу) або індукторів (наприклад рифампіцину, карбамазепіну, фенітоїну, фенобарбіталу, ефавірензу, невірапіну) ізоферментів CYP2C8 і CYP3A4.

Дослідження фармакокінетики паклітакселу у хворих із саркомою Капоші, які одержували супутню терапію декількома препаратами, свідчать про значне зниження системного кліренсу паклітакселу при одночасному застосуванні нелфінавіру і ритонавіру, але не індинавіру. Інформації щодо взаємодії паклітакселу з іншими інгібіторами протеази недостатньо. Тому паклітаксел необхідно з обережністю призначати пацієнтам, які одержують супутню терапію інгібіторами протеази.

 

Паклітаксел є антимітотичним агентом, який діє на мікротрубочковий апарат клітини. Він стимулює складання мікротрубочок з димерів тубуліну і стабілізує їх, запобігаючи деполімеризації. Внаслідок цього порушується нормальний процес динамічної реорганізації мікротрубочкових мереж, важливий для клітинних функцій на етапах інтерфази і мітозу.  Окрім того, паклітаксел спричинює утворення аномальних скупчень або зв'язок мікротрубочок протягом клітинного циклу, а також множинних зірок з мікротрубочок під час мітозу.

Після внутрішньовенного введення препарату спостерігається двофазне зниження концентрації паклітакселу в плазмі крові.

Фармакокінетику паклітакселу вивчали при внутрішньовенному введенні препарату протягом 3 і 24 годин у дозах 135 мг/м² і 175 мг/м² поверхні тіла. Середня тривалість періоду напіввиведення в термінальній фазі становила 3-52,7 години, а середній загальний кліренс з організму – 11,6-24 л/год·м². Імовірно, загальний кліренс паклітакселу з організму знижується при підвищенні його концентрації в плазмі крові. Середній рівноважний об'єм розподілу паклітакселу становив 198-688 л/м², що свідчить про широкий екстраваскулярний розподіл та/або зв'язування з тканинами. При інфузіях тривалістю 3 години фармакокінетика паклітакселу мала нелінійний характер. При збільшенні доз на 30 % (з 135 мг/м² до 175 мг/м² поверхні тіла) максимальна концентрація в плазмі крові С_max і площа під фармакокінетичною кривою AUC_→∞ збільшилися відповідно на 75 % і 81 %.

Після введення паклітакселу в дозі 100 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних внутрішньовенних інфузій середній показник C_max у 19 хворих із саркомою Капоші становив 1530 нг/мл (діапазон 761-2860 нг/мл), середня площа під фармакокінетичною кривою – 5619 нг×год/мл (діапазон 2609-9428 нг×год/мл), кліренс – 20,6 л/год×м² (діапазон 11-38 л/год×м²), об'єм розподілу – 291 л/м² (діапазон 121-638 л/м²), а період напіввиведення в термінальній фазі – 23,7 години (діапазон 12-33 години).

Індивідуальна варіабельність показників системної експозиції паклітакселу була мінімальною. Ознак кумуляції паклітакселу при декількох курсах лікування не було виявлено.

Результати досліджень in vitro свідчать про те, що 89-98 % паклітакселу зв'язується з білками плазми крові людини. Наявність циметидину, ранітидину, дексаметазону або дифенгідраміну не впливає на зв'язування паклітакселу з білками.

Метаболізм паклітакселу в організмі людини остаточно не досліджений. Із сечею в незміненому вигляді виводиться від 1,3 % до 12, 6% введеної дози, що свідчить про інтенсивний ненирковий кліренс. Імовірно, паклітаксел метаболізується переважно у печінці за участі ізоферментів системи цитохрому Р450 і виводиться з жовчю. Після введення паклітакселу, поміченого радіоактивним ізотопом, у середньому 26 %, 2 % і 6 % радіоактивності було екскретовано з калом відповідно у вигляді 6α-гідроксипаклітакселу, 3'-р-гідроксипаклітакселу і 6α-3'-р-дигідроксипаклітакселу. Утворення цих гідроксильова-них метаболітів каталізується відповідно ізоферментами CYP2C8, CYP3A4 і разом CYP2C8+CYP3A4. Вплив порушень функцій нирок і печінки на фармакокінетику паклітакселу при 3-годинних інфузіях формально не вивчався. Фармакокінетичні показники в одного пацієнта, який потребував гемодіалізу і лікувався паклітакселом у дозі 135 мг/м² поверхні тіла шляхом 3-годинних інфузій, не відрізнялися від показників хворих без порушень функції нирок.

При комбінованому застосуванні паклітакселу і доксорубіцину було відзначено збільшення тривалості розподілу та елімінації доксорубіцину і його метаболітів. При введенні паклітакселу негайно після доксорубіцину показники загальної експозиції доксорубіцину в плазмі крові були на 30 % вище, ніж при введенні паклітакселу через 24 години після доксорубіцину. 

 

Основні фізико-хімічні властивості:  прозора в’язка рідина від безбарвного до світлого жовтого кольору.

 

Олія рицинова поліетоксильована, гідрогенізована, що входить до складу Стритоксолу, може спричинити вилуговування ди-(2-етилгексил)фталату (ДЕГФ) з пластифікованого полівінілхлориду (ПВХ). Інтенсивність цього процесу залежить від тривалості дії і концентрації рицинової олії. Тому готувати, зберігати і вводити розчини для інфузій необхідно з використанням контейнерів і систем, що не містять ПВХ.

Не застосовувати з іншими розчинниками, окрім зазначених у розділі "Спосіб застосування та дози".

 

2 роки.

 

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^°С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Не заморожувати.

 

По 5 мл або 16,7 мл, або 50 мл препарату у скляному флаконі, закупореному гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-оф, що забезпечує контроль першого відкриття. 

По 1 флакону у пачці з картону.

 

За рецептом.

 

Онко Терапіз Лімітед.

ONCO THERAPIES LIMITED.

 

Плот № 284Б, Боммасандра-Джігні Лінк Роад, Індастріал Ареа, Анекал Талук, Бангалор – 560 105, Індія.

Plot  № 284В, Bommasandra-Jigani Link Road, Industrial Area, Anekal Taluk, Bangalore – 560 105, India.

 

М.Біотек Лтд

M.Biotech Ltd

 

Гледстоун Хауз, 77-79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9ГИ, Суррей, Велика Британія

Gladstone House, 77-79 High Street, Egham TW20 9HY, Surrey, United Kingdom